Shirin Ebadi
Elisabetta Uboldi

Laura Zernik

Shirin Ebadi è una giudice e avvocata iraniana vincitrice del Premio Nobel per la Pace nell’anno 2003, per i suoi sforzi a favore della democrazia e del rispetto dei diritti umani. È stata la prima donna musulmana a ricevere tale riconoscimento. Gravemente minacciata dal governo iraniano, ora vive in esilio in Europa. Il ritorno nel suo Paese d’origine costituirebbe per lei una condanna al carcere o, peggio, a morte.

Nasce ad Hamadan il 21 giugno 1947, cresce a Teheran dove frequenta la facoltà di Giurisprudenza e partecipa agli esami per diventare magistrata. Nel 1971 ottiene anche il dottorato in Diritto privato e dal 1975 al 1979 ricopre la carica di presidente di una sezione del Tribunale nella capitale. Con la rivoluzione islamica del 1979 e la caduta dello scià, si vede disconoscere, in quanto donna, il ruolo di giudice e le viene permesso di lavorare in tribunale solo come impiegata. Qualche anno più tardi le verrà concesso di esercitare l’avvocatura.

Sposata e madre di due figlie, ha sempre rifiutato di lasciare l’Iran ed è stata più volte minacciata di morte. Come racconta in uno dei suoi libri, i biglietti lasciati dai suoi oppositori erano sempre dello stesso tenore: «se continui così saremo costretti a porre fine alla tua vita». Nonostante le minacce neanche troppo velate, Shirin Ebadi continua a lottare per i diritti di donne, prigioniere/i politici e minori. L’Iran è uno dei pochi Paesi che ancora commina condanne a morte a minorenni: nel 2004 una sedicenne venne condannata per aver avuto rapporti sessuali prematrimoniali ed essersi macchiata di un “reato contro la castità”. Il giudice la accompagnò alla forca, bendandola e azionando la gru che l’avrebbe sollevata da terra, uccidendola. Nel 2000, Shirin viene arrestata con l’accusa di aver divulgato le prove della complicità dello Stato iraniano in un’aggressione ad alcuni/e studenti. Passa ben 25 giorni nel carcere di Evin rendendosi conto delle terribili condizioni delle persone detenute al suo interno. Quando vince il Nobel per la Pace nel 2003, il governo fa di tutto per oscurare la notizia, ma nonostante questo la popolazione ne viene comunque a conoscenza e da quel momento l’avvocata diventa l’àncora di salvezza di coloro a cui vengono negati i diritti fondamentali. Con i proventi avuti per il Nobel acquista un appartamento che diviene in poco tempo il quartier generale del Centro per la difesa dei diritti umani, in cui lavorano avvocate e avvocati per la tutela di prigioniere e prigionieri politici. Grazie a questi soldi, riesce a garantire una vasta assistenza legale gratuita a dissidenti e oppositori/trici del regime islamico. Dà pure vita all’Associazione di cooperazione per lo sminamento, prima Ong dell’Iran, con l’obiettivo di rimuovere le mine antiuomo disperse nel terreno, dopo la fine della guerra con l’Iraq. A causa di un tale pericolo, molte persone sono infatti cadute vittime delle mine, restando gravemente mutilate o perdendo la vita. Grazie al lavoro della sua Ong, Shirin viene invitata a partecipare al Convegno per la campagna internazionale per la messa al bando delle mine antiuomo da Jody Williams, Premio Nobel nel 1997 per l'impegno a favore dello sminamento di vaste aree. Proprio in quella occasione, conosce Wangari Maathai, vincitrice del Nobel per la sua lotta nella difesa dell’ambiente. Grazie a questo incontro, le tre attiviste decidono di fondare la Nobel Women’s Initiative, una comunità di donne impegnate a favore della pace e al miglioramento della condizione femminile nel mondo.

Nel dicembre del 2008 alcuni agenti dell’intelligence iraniana irrompono negli uffici della sua associazione per i diritti umani nel cuore di Teheran, arrestando la segretaria e mettendo i sigilli all'attività, credendo erroneamente di aver posto fine al suo lavoro. In realtà Shirin continua a difendere chiunque abbia bisogno di lei dal suo ufficio legale personale, subendo anche il sequestro di alcuni documenti privati della sua clientela da parte del governo e diverse minacce di morte per il suo lavoro. Nel 2009 avviene l’irreparabile: Shirin parte per Maiorca, per tenere un discorso sulla libertà d’espressione, proprio nello stesso momento in cui viene riconfermato presidente il conservatore Ahmadinejad. La rielezione crea sgomento nella popolazione iraniana che scende in piazza contestando i brogli elettorali, ma le proteste, seppure pacifiche, vengono soffocate con la violenza e il sangue. La polizia spara sui/lle manifestanti e diverse persone perdono la vita. Shirin capisce che fare ritorno in Iran significherebbe essere arrestata in aeroporto e perdere la possibilità di continuare la sua attività. Decide quindi di stabilirsi a Londra con la figlia. Gli agenti dei servizi segreti non si accaniscono solo su di lei, ma anche sui suoi famigliari, sequestrando il passaporto della figlia, che poi le verrà restituito, e arrestando il marito e la sorella, in seguito rilasciati. Suo marito viene costretto sotto minaccia a dichiarare in un video, trasmesso dalla televisione nazionale, che la moglie è una spia dell’Occidente e non lavora per il popolo iraniano, bensì per gli interessi degli imperialisti stranieri che tentano di indebolire l’Iran. Tuttavia Shirin anche dall’estero riesce a difendere i diritti del suo popolo.

Nel 2009 il governo iraniano oscura i canali Bbc Persian e Voa Persian che forniscono notizie veritiere su quanto sta avvenendo all’interno del Paese, mentre le tv e le radio di Stato danno informazioni distorte e di parte, evitando di rendere note le repressioni sanguinarie nei confronti di chi manifesta contro il regime. L’azienda europea che gestisce i canali li dirotta su un satellite secondario, proprio per evitare uno scontro con il governo iraniano, ma la tenacia di Shirin che si appella a diverse associazioni, a personalità di spicco e alle Nazioni Unite riesce ad accendere l’interesse dell’opinione pubblica internazionale su quanto sta avvenendo e sul diritto della popolazione iraniana di avere libero accesso all’informazione. In poco tempo la stessa società europea che aveva scollegato l’Iran dal resto del mondo, si vede costretta a tornare sui suoi passi. Il governo arriva persino a sequestrarle la medaglia del Nobel e a dichiarare che non ha pagato le tasse relative alla vincita in denaro del premio. Nel giro di pochi giorni si trova espropriata di ogni suo bene, pur sapendo che il denaro di un premio non è tassabile e quindi non si è resa colpevole di alcuna evasione. L'avvocata e amica Nasrin Sotoudeh, che si occupa della sua difesa, viene arrestata e a oggi è ancora detenuta nel carcere di Teheran, nonostante gli appelli della comunità internazionale e di associazioni come Amnesty International.

Ormai esule dal Paese d’origine, Shirin sceglie Londra come base per la sua nuova associazione, fondata nel 2013, con il nome Centre for Supporters of Human Rights (Cshr). La maggior parte delle persone che lavoravano nella sua associazione a Teheran sono ormai in carcere e gli/le avvocati/e ancora in libertà si trovano in uno stato di massima vulnerabilità. La sua nuova associazione londinese ha l’obiettivo di aiutare sia chi si batte per i diritti, sia chi viene accusato/a di reati di opinione e incarcerato/a ingiustamente. Il suo sogno resta sempre quello di tornare nel suo Paese e spera dall’esilio di riuscire a lavorare per costruire un nuovo Iran, affinché il suo popolo abbia la libertà e la giustizia che merita.

Traduzione francese
Guenoah Mroue

Shirin Ebadi est juge et avocate iranienne gagnante du prix Nobel de la paix en 2003, pour ses efforts en faveur de la démocratie et du respect des droits de l'homme. Elle a été la première femme musulmane à recevoir une telle reconnaissance. Gravement menacée par le gouvernement iranien, elle vit maintenant en exil en Europe. Retourner dans son pays d'origine constituerait une peine de prison ou, pire, une condamnation à mort pour elle.

Elle est né à Hamadan le 21 juin 1947, elle a grandi à Téhéran où elle a fréquenté la faculté de droit et a participé à des examens pour devenir magistrat. En 1971, elle a également obtenu son doctorat en droit privé et, de 1975 à 1979, elle a occupé le poste de président d'une section du Tribunal dans la capitale. Avec la révolution islamique de 1979 et la chute du Shah, elle est perçue comme désavoue, en tant que femme, le rôle de juge et n'est autorisée à travailler au tribunal qu'en tant qu'employée. Quelques années plus tard, elle est autorisé à exercer l’avocat.

Mariée et mère de deux filles, elle a toujours refusé de quitter l'Iran et elle a été menacée de mort à plusieurs reprises. Comme elle le raconte dans l'un de ses livres, les cartes laissées par ses adversaires ont toujours été du même ténor: «si vous continuez ainsi, nous serons forcés de mettre fin à votre vie». Malgré des menaces encore trop voilées, Shirin Ebadi continue de se battre pour les droits des femmes, des prisonnières, politiciens et des mineurs. L'Iran est l'un des rares pays à commettre encore des condamnations à mort contre des mineurs : en 2004, une jeune femme de seize ans a été reconnue coupable d'avoir eu des relations sexuelles avant le mariage et de s'être commise avec un « crime contre la chasteté ». Le juge l'accompagnait jusqu'à la potence, la baguant et actionnant la grue qui la soulèverait du sol, la tuant. En 2000, Shirin a été arrêté pour avoir divulgué des preuves de la complicité de l'État iranien dans une agression contre certains étudiants. Elle passe 25 jours à la prison d'Evin pour se rendre compte de la terrible condition des personnes détenues à l'intérieur. Lorsqu'elle a remporté le prix Nobel de la paix en 2003, le gouvernement s'est donné beaucoup de mal pour obscurcir la nouvelle, mais malgré cela, la population en prend toujours conscience et à partir de ce moment, l'avocat devient l'ancre du salut de ceux qui sont privés de droits fondamentaux. Avec la prime qu'elle a obtenu pour le prix Nobel, elle a acheté un appartement qui est rapidement devenu le siège du Centre pour la défense des droits de l'Homme, où des avocats et des avocates travaillent pour la protection des prisonniers en général et politiques. Grâce à cet argent, elle parvient à garantir une large assistance juridique gratuite aux dissidents et aux opposants au régime islamique. Elle a également fondée la Demining Cooperation Association, la première ONG iranienne, dans le but de supprimer les mines antipersonnel dispersées dans le sol, après la fin de la guerre avec l'Irak. En raison d'un tel danger, de nombreuses personnes ont été victimes de mines terrestres, ont été sévèrement mutilées ou ont perdu la vie. Grâce au travail de son ONG, Shirin est invitée à assister à la Conférence pour la Campagne internationale pour l'interdiction des mines terrestres par Jody Williams, gagnante du prix Nobel 1997 pour son engagement à déminer de vastes zones. C'est précisément à cette occasion qu'elle a rencontré Wangari Maathai, gagnante du prix Nobel pour sa lutte pour la défense de l'environnement. Grâce à cette réunion, les trois militantes décident de fonder la Nobel Women's Initiative, une communauté de femmes engagées en faveur de la paix et de l'amélioration de la condition des femmes dans le monde.

En décembre 2008, des agents de renseignement iraniens ont fait irruption dans les bureaux de son association de défense des droits humains au cœur de Téhéran, arrêtant le secrétaire et scellant l'activité, croyant à tort qu'elle avait mis fin à son travail. En fait, Shirin continue de défendre toute personne qui a besoin de son service juridique personnel, subissant également la saisie de certains documents privés de sa clientèle par le gouvernement et plusieurs menaces de mort pour son travail. En 2009, l'irréparable a lieu : Shirin part pour Majorque, pour prononcer un discours sur la liberté d'expression, en même temps que le conservateur Ahmadinejad est reconfirmé président. La réélection crée la consternation de la population iranienne qui descend dans la rue pour lutter contre la fraude électorale, mais les manifestations, bien que pacifiques, sont étouffées par la violence et le sang. La police tire sur les manifestants et plusieurs personnes perdent la vie. Shirin comprend que retourner en Iran signifierait être arrêtée à l'aéroport et perdre la chance de poursuivre ses activités. Elle décide alors de s'installer à Londres avec sa fille. Les agents des services secrets font rage non seulement contre elle, mais aussi contre les membres de sa famille, saisissant le passeport de sa fille, qui lui sera ensuite rendu, et arrêtant son mari et sa sœur, libérés plus tard. Son mari est menacé de déclarer dans une vidéo, diffusée à la télévision nationale, que sa femme est une espionne de l'Occident et ne travaille pas pour le peuple iranien, mais pour les intérêts des impérialistes étrangers qui tentent d'affaiblir l'Iran. Cependant, Shirin parvient également à défendre les droits de son peuple depuis l'étranger.

En 2009, le gouvernement iranien obscurcit les chaînes persanes et persanes Voa de la BBC qui fournissent des informations véridiques sur ce qui se passe à l'intérieur du pays, tandis que la télévision et la radio d'État donnent des informations déformées et biaisées, évitant de faire connaître les répressions sanglantes contre ceux qui manifestent contre le régime. La société européenne qui gère les chaînes les détourne vers un satellite secondaire, précisément pour éviter un conflit avec le gouvernement iranien, mais la ténacité de Shirin qui fait appel à diverses associations, à des personnalités éminentes et aux Nations Unies parvient à susciter l'intérêt de l'opinion publique internationale pour ce qui se passe et sur le droit de la population iranienne à avoir libre accès à l'information. En peu de temps, la même société européenne qui avait déconnecté l'Iran du reste du monde est forcée de revenir sur ses pas. Le gouvernement va même jusqu'à saisir sa médaille Nobel et déclare qu'elle n'a pas payé d'impôts liés à la victoire du paiement du prix. En quelques jours, elle se retrouve expropriée de tous ses biens, bien qu'elle sache que le paiement d'un prix n'est pas imposable et n'a donc été coupable d'aucune évasion. L'avocate et son amie Nasrin Sotoudeh, qui s'occupe de sa défense, est arrêtée et toujours détenue à la prison de Téhéran à ce jour, malgré les appels de la communauté internationale et d'associations telles qu'Amnesty International.

Maintenant hors de son pays d'origine, Shirin choisit Londres comme base de sa nouvelle association, fondée en 2013, sous le nom de Centre for Supporters of Human Rights (CSHR). La plupart des personnes qui ont travaillé dans son association à Téhéran sont maintenant en prison et les avocats toujours en liberté sont dans un état de vulnérabilité maximale. Sa nouvelle association londonienne vise à aider à la fois ceux qui se battent pour les droits et ceux qui sont accusés de crimes d'opinion et emprisonnés à tort. Son rêve reste toujours de retourner dans son pays et elle espère de l'exil pouvoir travailler à la construction d'un nouvel Iran, afin que son peuple ait la liberté et la justice qu'il mérite.

Traduzione inglese
Syd Stapleton

Shirin Ebadi was an Iranian judge and lawyer when she won the Nobel Peace Prize in the year 2003 for her efforts in favor of democracy and respect for human rights. She was the first Muslim woman to receive such an award. Severely threatened by the Iranian government, she now lives in exile in Europe. Returning to her home country would result in her imprisonment or, worse, a death sentence.

Born in Hamadan, Iran on June 21, 1947, she grew up in Tehran where she attended law school and took the exams to become a magistrate. In 1971 she also obtained a doctorate in private law and from 1975 to 1979 served as president of a court chamber in the capital. With the Islamic revolution of 1979 and the fall of the shah, she was prohibited, as a woman, from the role of judge and was allowed to work in the court only as a clerk. A few years later she would be allowed to practice law.

Married and the mother of two daughters, she had always refused to leave Iran and had been threatened with death several times. As she recounts in one of her books, the notes left by her opponents were always of the same tenor: "If you continue like this we will be forced to end your life." Despite the not-so-subtle threats, Shirin Ebadi continued to fight for the rights of women, political prisoners and children. Iran is one of the few countries that still imposes death sentences on minors. In 2004 a 16-year-old girl was convicted of having premarital sex and being guilty of an "offense against chastity." The judge accompanied her to the gallows, blindfolding her and operating the crane that would lift her off the ground, killing her. In 2000, Shirin was arrested on charges of divulging evidence of the Iranian state's complicity in an attack on students. She spent a full 25 days in Evin Prison exposed to the terrible conditions of the people held inside. When she won the Nobel Peace Prize in 2003, the government did everything in its power to obscure the news, but in spite of this, the population learned about it anyway, and from that moment on, the advocate became the anchor of salvation for those who were denied basic rights. With the proceeds she was awarded for the Nobel Prize, she bought an apartment which quickly became the headquarters of the Center for the Defense of Human Rights, where lawyers worked to protect female prisoners and political prisoners. With that money, she was able to provide extensive free legal assistance to dissidents and opponents of the Islamic regime. She also started the Association of Cooperation for Mine Clearance, Iran's first NGO, with the goal of removing landmines scattered in the ground after the end of the war with Iraq. Because of the danger of unexploded land mines, many people have fallen victim, being severely maimed or losing their lives. Through the work of her NGO, Shirin was invited to attend the International Campaign to Ban Landmines Conference by Jody Williams, a Nobel Laureate in 1997 for her efforts to demine large areas. On that occasion, she met Wangari Maathai, a Nobel laureate for her struggle in environmental advocacy. Through this meeting, the three activists decided to found the Nobel Women's Initiative, a community of women committed to peace and to improving the status of women around the world.

In December 2008, Iranian intelligence agents raided the offices of her human rights association in the heart of Tehran, arresting the secretary and sealing off the headquarters, mistakenly believing they had ended her work. In reality, Shirin continued to advocate for anyone who needed her from her personal legal office, even though suffering the government's seizure of some of her clientele's private documents and several death threats for her work. In 2009, the irreparable happened. Shirin left for Majorca, to give a speech on freedom of expression, at the same time that the conservative Ahmadinejad was re-elected president. The re-election created consternation in the Iranian population, which took to the streets protesting election fraud, but the protests, though peaceful, were suppressed with violence and bloodshed. Police fired on the protesters and several people lost their lives. Shirin realized that returning to Iran would mean being arrested at the airport and losing the ability to continue her work. She therefore decided to settle in London with her daughter. Secret Service agents turned not only on her but also on her family members, seizing her daughter's passport, which was later returned to her, and arresting her husband and sister, who were later released. Her husband was forced under duress to declare in a video, broadcast on national television, that his wife was a spy for the West and did not work for the Iranian people, but for the interests of foreign imperialists trying to weaken Iran. However, Shirin even from abroad managed to defend the rights of her people.

In 2009, the Iranian government blacked out the BBC Persian and VOA Persian channels that provided truthful news about what was happening inside the country, while state TV and radio stations gave biased and distorted information, avoiding disclosing the bloody crackdowns on those demonstrating against the regime. The European company that ran the channels diverted them to a secondary satellite, precisely to avoid a clash with the Iranian government, but Shirin's tenacity in appealing to various associations, prominent personalities and the United Nations succeeded in igniting the interest of international public opinion in what was happening and to the right of the Iranian people to have free access to information. Before long, the same European society that had disconnected Iran from the rest of the world was forced to retrace its steps. The government even went so far as to seize her Nobel medal and claim that she had not paid the taxes related to the prize money. Within days, she found herself bankrupted of all her assets, even though she knew that the prize money was not taxable and therefore she had not been guilty of any evasion. Her lawyer and friend Nasrin Sotoudeh, who handled her defense, was arrested and to this day is still held in Tehran prison, despite appeals from the international community and organizations such as Amnesty International.

An exile from her home country, Shirin chose London as the base for her new association, founded in 2013 under the name Center for Supporters of Human Rights (CSHR). Most of the people who worked in her association in Tehran are now in jail, and the lawyers still at large are in a very vulnerable state. Her new London association aims to help both those who fight for rights and those who are accused of crimes of opinion and unjustly imprisoned. Her dream has remained to return to her country and she hopes, from exile, to be able to work to build a new Iran so that her people will have the freedom and justice they deserve.

Traduzione spagnola
Martina Randazzo

Shirin Ebadi es jueza y abogada iraní, ganadora del Premio Nobel de la Paz en 2003 por sus esfuerzos a favor de la democracia y del respeto de los derechos humanos. Fue la primera mujer musulmana en obtener este reconocimiento. Gravemente amenazada por el gobierno iraní, ella vive ahora en el exilio en Europa. Regresar a su país natal le costarían una sentencia de cárcel o, peor aún, de muerte.

Nació en Hamadan el 21 de junio de 1947, creció en Teheran donde estudió derecho y se examinó como magistrada. En 1971 obtuvo su doctorado en Derecho privado y de 1975 a 1979 fue presidenta de una sección del Tribunal en la capital. Con la revolución islámica de 1979 y la caída del Sah, le fue negado su papel de jueza por ser mujer y le permitieron trabajar en el tribunal solo como empleada. Unos años después pudo volver a ejercer la abogacía.

Casada y madre de dos hijas, siempre rehusó abandonar Irán y varias veces fue amenazada de muerte. Como cuenta en uno de sus libros, las notas que sus opositores le dejaban tenían siempre el mismo tenor: «sigue así y vas a obligarnos a quitarte la vida». A pesar de las amenazas poco disimuladas, Shirin Ebadi sigue luchando por los derechos de las mujeres, las presas y los presos políticas/os y los menores. Irán es uno de los pocos países que impone condenas a muerte a los menores: en 2004 una chica de 16 años fue condenada a muerte por haber mantenido relaciones sexuales antes de casarse y cometer portanto un “delito contra la castidad”. El juez la acompañó al patíbulo y la bendó y accionó la grúa que la iba a levantar y a matar. En 2000 Shirin fue arrestada con el cargo de divulgación de las evidencias de la complicidad del Estado de Irán en la agresión a unos estudiantes. Pasó 25 días en la cárcel de Evin donde se dio cuenta de las terribles condiciones de los presos. Cuando fue galardonada con el Nobel de la Paz en 2003, el gobierno hizo todo lo posible para ocultar la noticia, la población se enteró y la abogada se convirtió en el ancla de salvación para las personas a las que se le negaban los derechos fundamentales. Con el dinero del premio compró un apartamento que pronto se convirtió en la sede central del Centro para la defensa de los derechos humanos, donde abogadas y abogados trabajaban para la protección de las presas y los presos políticas/os. Gracias al dinero, pudo asegurar asistencia jurídica gratuita a disidentes y opositores/as del régimen islámico. Dio vida a la Asociación de cooperación para el desminado, primera Ong de Irán, con el fin de retirar las minas antipersona dispersas por el país después de la guerra con Iraq. Debido a este peligro, muchas personas han sido víctimas de las minas y han resultado gravemente mutiladas o perdieron la vida. Gracias a su Ong, Shirin recibió una invitación de Jody Williams – Premio Nobel por la paz en 1997 por su trabajo a favor del desminado de grandes áreas– al Congreso de la campaña internacional para la prohibición de las minas antipersona. En aquella ocasión conoció a Wangari Maathai, ganadora del Nobel por su lucha para la defensa del medioambiente. Gracias a este encuentro, las tres activistas decidieron fundar la Noble Women’s Initiative (Iniciativa de las mujeres Nobel), comunidad de mujeres que trabajaban a favor de la paz y de una mejor condición de la mujer en el mundo.

En diciembre de 2008 unos agentes de los Servicios secretos iranís asaltaron los despachos de la Asociación para los derechos humanos en el centro de Teherán, arrestaron la a secretaria y precintaron la actividad, pensando que iban a detener también su trabajo. En realidad Shirin siguió defendiendo en su propio despacho legal a todos los que necesitaban su ayuda de modo que el gobierno también le secuestó algunos documentos privados de su clientela y ella recibió amenazas de muerte varias veces debido a su trabajo. En 2009 ocurrió lo irreparable: Shirin salió para Mallorca, para pronunciar un discurso sobre la libertad de expresión, en el mismo momento en que el presidente conservador Ahmadineyad era reelegido. Su reelección consternó a la población iraní, que salió a la calle para protestar contra el fraude electoral, pero las protestas, aunque pacíficas, fueron reprimidas con violencia y derramamiento de sangre. La policía disparó contra los manifestantes y varias personas perdieron la vida. Shirin se dio cuenta de que volver a Irán hubiera significado ser detenida en el aeropuerto y perder la posibilidad de continuar su actividad. Por esta razón, decidió instalarse en Londres con su hija. Los agentes de los servicios secretos no solo se ensañaron con a ella, sino también con su familia, confiscando el pasaporte de su hija, que más tarde le devolverían, y deteniendo a su marido y a su hermana, después liberados. Su marido fue obligado bajo coacción a declarar en un vídeo, emitido por la televisión nacional, que su mujer era una espía de Occidente y que no trabajaba para el pueblo iraní, sino para los intereses de los imperialistas extranjeros que intentaban debilitar a Irán. Sin embargo, Shirin consiguió defender los derechos de su pueblo incluso desde el extranjero.

En 2009, el gobierno iraní cerró los canales BBC Persian y Voa Persian que divulgaban noticias veraces sobre lo que ocurría en el país, mientras que la televisión y la radio estatales daban información sesgada y distorsionada, evitando informar sobre la represión sangrienta de los que manifestaban contra el régimen. La empresa europea que gestionaba los canales los desvió a un satélite secundario, precisamente para evitar un enfrentamiento con el gobierno iraní, pero la tenacidad de Shirin, quien apeló a diversas asociaciones, a personalidades destacadas y a las Naciones Unidas, logró despertar el interés de la opinión pública internacional hacia lo que estaba ocurriendo y hacia el derecho del pueblo iraní de tener libre acceso a la información. En poco tiempo la sociedad europea que había desconectado Irán del resto del mundo se vio obligada a volver sobre sus pasos. El gobierno llegó incluso a confiscarle a Shirin su medalla del Nobel declarando que no había pagado los impuestos relativos al dinero del premio. En pocos días se vio desposeída de todos sus bienes, a pesar de que el dinero del premio no estaba sujeto a impuestos y, por lo tanto, ella no era culpable de ninguna evasión. La abogada y amiga Nasrin Sotoudeh, encargada de su defensa, fue detenida y todavía está presa en la cárcel de Teherán, a pesar de las apelaciones de la comunidad internacional y de asociaciones como Amnistía Internacional.

Exiliada de su país natal, Shirin elige Londres como base de su nueva asociación, fundada en 2013 con el nombre de Centre for Supporters of Human Rights (CSHR). La mayoría de las personas que trabajaban en su asociación en Teherán están ahora en prisión y los abogados que siguen en libertad resultan gravemente vulnerables. El objetivo de su nueva asociación en Londres es ayudar tanto a los que luchan por los derechos, como a los que están acusados de delitos de opinión y encarcelados injustamente. Su sueño sigue siendo volver a su país y desde el exilio espera trabajar para construir un nuevo Irán para que su pueblo tenga la libertad y la justicia que merece.

Traduzione ucraina
Alina Petelko

Ширін Ебаді - іранська суддя та юрист, лауреат Нобелівської премії миру 2003 року за свої зусилля на користь демократії та поваги до прав людини. Вона стала першою жінкою-мусульманкою, яка отримала таку нагороду. Піддаючись серйозним погрозам з боку іранського уряду, вона зараз живе у вигнанні в Європі. Повернення на батьківщину означало б для неї тюремне ув'язнення або, що ще гірше, смертний вирок.

Народилася в Хамадані 21 червня 1947 року, виросла в Тегерані, де навчалася на юридичному факультеті та склала іспити на звання судді. У 1971 році вона також отримала ступінь доктора приватного права, а з 1975 по 1979 рік обіймала посаду голови судової секції в столиці. Після ісламської революції 1979 року і падіння шаха їй було відмовлено в ролі судді як жінці, і їй було дозволено працювати в суді лише в якості секретаря. Через кілька років їй дозволили займатися адвокатською діяльністю.

Заміжня і мати двох доньок, вона завжди відмовлялася покинути Іран, і їй неодноразово погрожували смертю. Як вона згадує в одній зі своїх книг, записки, які залишали її опоненти, завжди були в одному тоні: "Якщо ви будете продовжувати в тому ж дусі, ми будемо змушені покінчити з вашим життям". Незважаючи на не надто витончені погрози, Ширін Ебаді продовжує боротися за права жінок, політв'язнів та дітей. Іран є однією з небагатьох країн, де досі виносяться смертні вироки неповнолітнім: у 2004 році 16-річна дівчина була засуджена за дошлюбні статеві стосунки і визнана винною у "злочині проти цнотливості". Суддя супроводжував її до шибениці, зав'язавши їй очі та керуючи краном, який мав підняти її над землею, вбиваючи її. У 2000 році Ширін була заарештована за звинуваченням у розголошенні доказів причетності іранської держави до нападу на студентів. Вона проводить 25 днів у в'язниці Евін, розуміючи, в яких жахливих умовах утримуються там люди. Коли вона отримала Нобелівську премію миру в 2003 році, уряд зробив все можливе, щоб приховати цю новину, але, незважаючи на це, населення все одно дізналося про це, і з цього моменту правозахисниця стала якорем порятунку для тих, кому відмовляють у їхніх фундаментальних правах. На кошти від Нобелівської премії вона купує квартиру, яка швидко стає штаб-квартирою Центру захисту прав людини, де юристи працюють над захистом жінок-ув'язнених і політв'язнів. На ці гроші йому вдається надавати широку безкоштовну юридичну допомогу дисидентам і противникам ісламського режиму. Він також заснував Асоціацію зі співробітництва в галузі розмінування, першу в Ірані неурядову організацію, яка має на меті вилучення наземних мін, розкиданих по землі після закінчення війни з Іраком. Внаслідок цієї небезпеки багато людей стали жертвами мін, отримавши важкі каліцтва або загинувши. Завдяки роботі своєї громадської організації Ширін була запрошена на конференцію "Міжнародна кампанія за заборону наземних мін", яку проводила Джоді Вільямс, Нобелівський лауреат 1997 року за свою відданість справі розмінування великих територій. З цієї ж нагоди вона зустрілася з Вангарі Маатаї, лауреатом Нобелівської премії за боротьбу за захист навколишнього середовища. Завдяки цій зустрічі три активістки вирішили заснувати Нобелівську жіночу ініціативу - спільноту жінок, які прагнуть миру та покращення становища жінок у світі.

У грудні 2008 року агенти іранської розвідки увірвалися до офісу її правозахисної асоціації в самому центрі Тегерану, заарештували її секретаря та опечатали бізнес, помилково вважаючи, що вони поклали край її роботі. Насправді Ширін продовжує захищати всіх, хто її потребує, зі свого особистого юридичного відділу, навіть потерпаючи від вилучення урядом деяких приватних документів її клієнтів та кількох погроз вбивством за свою роботу. У 2009 році стається непоправне: Ширін їде на Майорку, щоб виступити з промовою про свободу слова, в той самий момент, коли консерватора Ахмадінежада переобирають президентом. Перевибори викликають переляк серед іранського населення, яке виходить на вулиці з протестами проти фальсифікації виборів, але протести, хоча і мирні, але придушуються з насильством і кровопролиттям. Міліція відкрила вогонь по протестувальниках, кілька людей загинули. Ширін розуміє, що повернення до Ірану означатиме арешт в аеропорту і втрату можливості продовжувати свій бізнес. Тому вона вирішує оселитися в Лондоні разом з дочкою. Співробітники спецслужб переслідують не лише її, але й її родину, вилучаючи паспорт доньки, який згодом повертають, а також заарештовують її чоловіка та сестру, яких згодом відпускають. Її чоловік змушений під тиском заявити у відеоролику, показаному по національному телебаченню, що його дружина є шпигуном Заходу і працює не на іранський народ, а на інтереси іноземних імперіалістів, які намагаються послабити Іран. Втім, Ширін вдається відстоювати права свого народу і з-за кордону.

У 2009 році іранський уряд відключив перські канали BBC та Voa Persian, які подають правдиві новини про те, що відбувається всередині країни, а державні теле- та радіостанції подають упереджену та викривлену інформацію, уникаючи висвітлення кривавих репресій проти учасників виступів проти режиму. Європейська компанія, що управляє каналами, перенаправляє їх на другорядний супутник, саме для того, щоб уникнути зіткнення з іранським урядом, але наполегливості Ширін, яка звертається до різних асоціацій, відомих особистостей і ООН, вдається розпалити інтерес міжнародної громадської думки до того, що відбувається, і до права іранського населення на вільний доступ до інформації. Незабаром те ж саме європейське суспільство, яке відгородило Іран від решти світу, змушене буде зробити крок назад. Уряд навіть пішов на те, щоб конфіскувати її Нобелівську медаль і заявити, що вона не сплатила податки з премії. За кілька днів вона виявилася позбавленою всіх своїх активів, хоча знала, що виграш не підлягає оподаткуванню, а отже, вона не була винна в ухиленні від сплати податків. Її адвокат та подруга Насрін Сотоуде, яка займалася її захистом, була заарештована і до цього часу утримується у в'язниці Тегерана, незважаючи на заклики міжнародної спільноти та асоціацій, таких як "Міжнародна амністія".

Вигнана з рідної країни, Ширін обрала Лондон як базу для своєї нової асоціації, заснованої у 2013 році під назвою "Центр прихильників прав людини" (ЦПЧ). Більшість людей, які працювали в її асоціації в Тегерані, зараз перебувають у в'язниці, а адвокати, які ще залишаються на волі, перебувають у дуже вразливому стані. Його нова лондонська асоціація має на меті допомагати як тим, хто бореться за права, так і тим, кого звинувачують у злочинах на ґрунті переконань і несправедливо ув'язнюють. Його мрією залишається повернення до своєї країни, і він сподівається, що у вигнанні зможе працювати над побудовою нового Ірану, щоб його народ міг мати свободу і справедливість, на які він заслуговує.